- Я луганець, - говорить Валентин, - Інакше і не могло бути. Я – не перший і не останній – свідомо взяв зброю, щоб захищати абсолютно реальний рідний дім, рідну землю. Спершу у складі батальйона «Айдар». Це більше партизанський загін, і це, за бажання, дає більше можливостей самореалізуватися. Я вже в перший день трофейний автомат. Але батальйон має свої особливості – там менше дисципліни, багато неоднозначностей. Дехто відверто прийшов заробляти гроші на війні. «Луганськ-1», де я зараз заступник командира батальону, міліцейський підрозділ - тут більше порядку. Наша робота - охорона громадського порядку, адміністративних будівель, зачистка територій, на яких, віповідно до отриманої інформації, є диверсанти або сепаратисти Половина бійців у батальоні - це красиві порядні благородні люди. Решта - проблемні, навіть не знаю, що відповісти на питання – що вони там роблять, навіщо залишили свої оселі. Є колишні міліціонери. Один казав мені: «Я з вами до останнього на Майдані воював…» Може вони приїхали гроші заробити, може, статус учасника бойових дій отримати. Але більшість намагається чесно виконувати свою роботу.

- Як тепер далі жити? Життя наше розділене на «до Майдану, до війни..»
- Не беруся всіх вчити, всім пояснювати… Зараз іде інформаційна війна. Наприклад, сьогодні телефонували зі Старобельська. Люди речі пакують, виїзджати збираються, панікують. Думаю, нам всім треба пережити цю війну. Більше будемо цінувати краіну, людей. Тому, відповідаючи на питання «що робити» - жити, просто жити.

- Наскільки переселенці можуть розхитати ситуацію, зробити якусь погоду в настроях місцевої громади?
- Я по Києву скажу. Кияни взагал не дуже хочуть ділитися здобутками, пеференціями, тим більше з Донбасом. Наскільки біженці зможуть зробити погоду? Думаю, вони адаптуються, модифікуються. Якщо захочуть тут жити. Мої знайомі, наприклад, в Черкаси переселилися, живуть, радіють з того, що діти в школі вчаться, Але мріють таки повернутияс додому на Луганщину.

- Як будувати стосунки між тими, хто був на фронті та тим, хто був далеким від війни?
- Не робити цього водорозділу, і можливо, не акцентуватися на цьому. Я нічим не кращий за тих, хто навіть не брав до рук зброю. У мене в Черкасах розмова була: люди кажуть, ну, ми розуміємо, коли біженці жінки та діти, але, коли ходять кремезні чоловіки, такі вгодовані, з барсетками - і вважають себе біженцями, ми того не розуміємо. Як заступник командира батальйону з виховної роботи, часто чую подібні питаня і від бійців - чому більшість ваших чоловіків не захищають свої домівки. Важко на таке відповідати. Але я б не став принижувати, упосліджувати тих, хто дончан-луганчан, які воліють бути біженцями, а не захисниками. Знаєте, не все так просто. Та сама Луганщина не однорідна. Північ – це Слобожанщина, там сепаратизму як такого не було, і це наша земля, наші люди. Південь - це територія найманої праці, тамтешні мешканці, може, думали, що буде як у Криму, прийде Путін, який дасть більше здобутків, більше роботи, більше заробітку… Вони жили своїм життям.. Питаєте, як тепер бути? А ніяк. Я йшов сьогодні Києвом у цивільному, ніхто не знав, хто я, де я був, що бачив. І майже забув про війну. Я не буду вимагати для себе якихось преференцій. Можливо, я навіть завинив у чомусь перед тими, хто працював, хто вчив дітей, хто на шахті працював. Ми ж не всі 24 години на добу воюємо. Ми відпочиваємо, спілкуємося, їмо - нас забезпечує усі країна. Інколи мені навіть соромно, що скільки у нас всього, а не завжди можу відповідати на ті виклики часу, що переді мною життя поставило. От в «Айдарі» інколи хлопці й хліба не бачили.

- З чим повязана велика різниця у забезпеченні?
- Зазвичай, це буває не тому, що не забезпечують, а тому що підрозділ пішов далі, ніж можна доїхати. Прийшов наказ, рушили - все швидко відбувається. Наприклад, кинули нас на Первомайськ – думали, зачистка буде, а вийшло, що застрягли там на тиждень жити. Холодно було, шукали теплі речі, куртки нам вже згодом привезли. З харчами проблем нема. З чим є? Наприклад, взуття не завжди відповідає потребам, не кожен може ходити в берцях. Є американські з супінаторами – ті зручніші. Бігати комфортніше взагалі в кросівках. Але в дощ, в пісках у берцях краще. Завжди потрібні білизна та шкарпетки, бо немає можливості прати. Решта, принаймні у нас, є - харчі, одяг, набої.

- Як ви можете прокоментувати тезу, що уряд, начебто, «зливає» добровільницькі батальйони
- Про це багато говорять. Наскільки це правда – важко сказати. Чи можуть бійці бути загрозою нинішній владі? Є таке, що хлопці кажуть - закінчимо тут, поідемо на Київ розбиратися. Але щоб це сталося, хтось має бути лідером, хтось має організувати їх, привезти на Київ. Чи є такий лідер зараз? Не знаю...
Знаєте, думаю, що теоретично можна було швидко Донбас звільнити і закінчити все це. Якщо швидко пройти по траві, то вона потім скоро підніметься. Але, якщо довго-довго ходити, то трава вже не підніметься. 80 відсотків на Луганщині, Донеччині голосували за партію регіонів. Думаю, що війна таки потрібна - щоб ні через 5 років, ні більше, литвини-симоненко вже ніколи більше не бралися систему управління будувати,

- Наскільки ефективно з вашої точки зору використовується зараз цей час для того щоб дійсно реарганізуват країну?
- Мені важко про всю краіну сказати. А по Донбасу думаю, не дуже ефективно. Нема довіри до Авакова, до Турчинова, до Яценюка.
Але почала проявляти самоврядність як така. От Северодонецьк – у місті півроку як нема міського голови, і люди живуть, якось самі все вирішують. Зявилася самоорганізація. І це добре. Як замкомбата я звертався за допомогою до тамтешніх волонтерів - вони швидко вирішували наші прохання, просто молодці...

- Проте, багато хто в країні і не відчуває, що війна йде...
- І це нормально, я дуже радий що так є. В Старобільську за кілька десятків кілометрів від лінії фронту - інше життя. Спокійно стоїть собі памятник Остапу Бендеру, люди живуть мирним життям . Та й я сам три дні без війни і вже інакше дивлюсь на людей, на життя. Думаю, що для нас це природньо - не бути агресивними. Украінці не проблемні - ми миролюбні. Я тільки радію з того, що у людей немає війни, що в них щасливе життя.

Партнери та друзі

Skarbynatsii 160x80

Галерея

Наші контакти

Секретаріат

04071, м.Київ,

вул. Верхній Вал 30А, 4-й поверх

Тел: (044) 425-21-15

 

 

JoomShaper
Розробка сайту   Original without effects on transparent background 333x75