Цей місяць став місяцем очікувань, сумнівів, сподівань і надій. Нація шукає свій шлях, і висловлено вже багато думок про те, яким він має бути. З моєї точки зору, найбільшим досягненням цього Майдану вже є те, що люди, як і в 1989-1991 роках, вийшли не за лідера, а за ідею. Тоді цією ідеєю була Незалежність, тепер – цивілізаційний вибір між європейською моделлю держави і її азійським антиподом. Проте поки що якраз те, що вивело людей на вулиці не лише Києва, а всієї України, реалізується владою з точністю до навпаки. Різкий розворот зовнішньої політики в бік Москви, здача економічних інтересів держави на фоні поразки опозиційної «топ-трійки» на довиборах до Верховної Ради України та відсутності зрозумілої стратегії боротьби змушують кожного замислитися над тим, а що ж чекає нас далі? Як маємо рухатися? Що робити для того, щоб через рік поразка на парламентських довиборах не стала поразкою на президентських? 

            Першим кроком виходу з політичної кризи всередині опозиційних сил має стати створення якомога ширшого об’єднання всіх політичних і громадських структур, які виявлять бажання до нього увійти. Самостійно «топ-трійка» не здатна перемагати ні на виборах, ні на Майдані. Пам’ятаєте досвід 2002 року? «Наша Україна» тоді була настільки широкою, що багато хто ремствував, бо не всі учасники процесу були аж настільки бездоганними, як цього б хотілося. Але якби тоді в об’єднання не взяли всіх бажаючих і якби не ставилися до всіх, як до рівноправних учасників процесу, не було б перемоги 2004 року. Звісно, тепер набагато менше часу, та й немає яскраво вираженого одного лідера. Це потребує певного коригування формули об’єднання. Але якщо до лютого не буде проведено широкого діалогу між усіма, хто готовий працювати в опозиційному форматі, то до літа вийти на єдиного кандидата на президентські вибори не буде жодного шансу. 

         Взагалі-то я є прихильницею об’єднання не під лідера, а на засадах ідеології. «Наша Україна» не витримала випробування різношерсністю учасників, але не тому, що це було неможливо, а з причини намагання певних громадян узурпувати бренд і в’їхати на ньому в електоральний рай. Історія довела хибність цього кроку, і наслідки його для країни ми якраз і бачимо тепер. Тому має бути чітке розуміння того, що об’єднання задля перемоги на виборах не є кріпосним правом, і Україна приречена на формування кількох серйозних ідеологічно різних партій. За умови наявності здорового глузду в учасників процесу широке об’єднання, виконавши свою місію на президентських виборах, мало б всередині себе сформувати кілька політичних сил з чіткою ідеологією для участі в парламентських виборах уже на засадах європейської змагальності програм, а не вождів. 

           Відсутність в українському парламенті консервативної правої політичної партії (цю нішу свого часу успішно займала Українська Народна Партія) призвела до протистояння, яке завело країну в глухий кут. Причому як політичний, так і економічний. Тому я переконана, що, дотримуючись прийнятих партією рішень про формування потужної правої сили, ми могли б запропонувати сценарій якнайширшого об’єднання на президентські вибори і наступного створення кількох ідеологічних партій на вибори парламентські. Це дозволило б кожному знайти своє місце в боротьбі, залучити всіх, хто цього бажає, і дати Україні шанс перемогти в нелегкій боротьбі за наш з вами цивілізаційний вибір.

Світлана Ніколіна, заступник голови Української Народної Партії

Партнери та друзі

Skarbynatsii 160x80

Галерея

Наші контакти

Секретаріат

04071, м.Київ,

вул. Верхній Вал 30А, 4-й поверх

Тел: (044) 425-21-15

 

 

JoomShaper
Розробка сайту   Original without effects on transparent background 333x75