Дайджест УНП | Рефат Чубаров: «Треба робити так, аби близьке оточення Путіна однієї ночі скрутило йому голову»

В окупованому Криму силовики затримали п’ятьох кримських татар: підприємця Ельдара Одаманова, братів Азіза й Асана Ахтемових, Шевкета Усеінова та першого заступника Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джелялова, інформує «Главком». Окупаційна влада звинувачує затриманих у причетності до підриву газопроводу в районі Перевального, що неподалік Сімферополя. Така «диверсія» тягне за собою до 15 років ув’язнення.

Арешти кримських татар в окупованому Криму відбуваються регулярно. Але, як наголошує інтернет-видання, нинішні характерні тим, що серед затриманих уперше за довгий час опинився один з лідерів Меджлісу, перший заступник голови організації Наріман Джелялов, який з моменту окупації продовжував проживати та працювати у Криму. Він тільки нещодавно повернувся на окуповану територію з Києва, де брав участь у заходах «Кримської платформи».

В інтерв’ю «Главкому» голова Меджлісу Рефат Чубаров зазначає, що переслідування кримських татар за всі російської роки окупації не припинялися. У 2016 році російські окупанти оголосили про заборону діяльності Меджлісу кримськотатарського народу як екстремістської організації. Це попри рішення Міжнародного суду ООН 2017 року щодо негайного скасування цієї заборони Росії.

Голова Меджлісу переконаний, що успішність «Кримської платформи» підштовхнула ці репресії. «РФ напередодні цього саміту виступала із шантажем, ультиматумами на адресу потенційних учасників «Кримської платформи». Але коли усі ці спроби з тріском провалилися, а «Кримська платформа» була проведена, Росія перейшла до реалізації своїх погроз. І почали з кримських татар», – зазначає Рефат Чубаров.

Він також наголошує, що Росія має опинитися в таких ситуаціях за всіма напрямками її взаємодії з міжнародним суспільством, де її час від часу ставитимуть на місце так, як це зробили британські моряки, проходячи у Чорному морі. Тоді есмінець пройшов своїм маршрутом, вибудованим згідно з міжнародно визнаними кордонами.

«Дехто, замість того, щоб запрошувати Путіна на додаткові консультації та діалоги, замість того, щоб давати зелене світло «Північному потоку – 2», мають іти на жорсткі кроки. Про це потрібно говорити відкрито. Що будь-які запрошення Путіна до тих чи інших форм діалогу – це сприяння новій агресії Росії, як проти Криму, так і загалом проти України й інших держав», –наголосив Чубаров. Інтерв'ю має заголовок «Рефат Чубаров: Треба робити так, аби близьке оточення Путіна однієї ночі скрутило йому голову».


«Сьогодні «Кримська платформа» має починатися з внесення до Конституції України вже зараз статусу Кримської Автономії як автономії кримськотатарського народу. З цього власне почнеться повернення Криму в українське правове поле і в Українську державу. Без цієї норми саме у Конституції України та у Законі України про корінні народи Кримської Автономії ми постійно наштовхуватимемося на стіну, у тому числі, на стіну непорозумінь з боку наших міжнародних партнерів», – наголосив в ефірі телеканалу «ATR» 20 серпня 2021 року в інформаційно-аналітичній програмі «Bugün» з ведучою Гульсум Халіловою голова УНП Юрій Костенко, народний депутат України I-IV, VI скликань, міністр охорони довкілля та ядерної безпеки України (1992–1998 роки).


Цього року історія української нафтогазової промисловості відзначає ювілей. «Українська правда» пише, що перші вуглеводні на промисловому рівні почали видобувати на території України аж 250 років тому. Нафтогазова галузь України є однією з найдавніших у світі й колись займала перші місця за обсягами видобутку.

Інтернет-видання нагадує факт, який дуже не люблять пригадувати росіяни, а саме: у минулому столітті Україна не лише не імпортувала газ, але й була найбільшим серед інших країн Радянського Союзу експортером. Це й не дивно, адже станом на 1940 рік Україна добувала рівно вдвічі більше газу, ніж Росія.

Але незалежна Україна отримала у спадок від Радянського Союзу стагнацію, що охопила всі сфери економіки, включаючи нафтогазову промисловість, – йдеться далі в статті. Ще з 70-х років відносно легкодоступні поклади газу почали вичерпуватися. А в нові технології СРСР вкладатися не хотів, адже блакитне паливо у великих кількостях знайшли на території Сибіру. До початку ХХІ сторіччя вичерпалися і нафтові запаси. І з 90-х років Росія почала зображати Україну як вічного імпортера газу, який з простягнутою рукою просить нижчі ціни на газ. Забувши, скільки блакитного газу з України спалили свого часу російські споживачі.

Запаси блакитного палива вичерпалися, однак газовики придумали, як використати їх для нових потреб. Саме так в Україні з’явилися найбільші за обсягами газові сховища в Європі, – стверджує «УП». Їх використовують для надійності транзитних поставок газу до західноєвропейських країн, покриття сезонних коливань споживання в Україні та Європі, а також для створення довгострокового та оперативного резервів природного газу.

Усього Україна розпоряджається 13-ма підземними сховищами газу. Їх загальна місткість – 32 млрд кубометрів «блакитного палива». З 2017 року на базі 10 сховищ було запущено послугу «митний склад», що дає можливість іноземним компаніям зберігати природний газ в Україні протягом 1095 днів без сплати податків та митних зборів. Таким чином, українська вітчизняна галузь знову допомагає європейським країнам у забезпеченні надійного газопостачання.

Видання стверджує, що сьогодні потенціал українських сховищ обмежується лише поведінкою Росії, яка відмовляється передавати газ своїм європейським клієнтам на кордоні Україна-Росія, а також блокує поставки газу з інших видобувних країн. Якби такої домовленості було досягнуто, компанії могли б закуповувати газ у Російській Федерації або у країнах центрально-азійського регіону, закачувати паливо до українських сховищ та взимку постачати європейським або українським споживачам.

У найближчі роки Україна планує розкрити газовий потенціал українських надр. Легкодоступні родовища і справді виснажилися, однак попри це Україна має значні запаси газу – другі за обсягами серед країн Європи. За оцінками експертів «УП», перспективні ресурси газу можуть сягати 2 трлн кубометрів.

Тож сьогодні Україна має всі можливості повернути статус одного з найбільших енергетичних експортерів Європи. А поруч з цим – забезпечити власну незалежність та безпеку. Про це наголошується в статті «250 років досвіду: як українці нафту та газ видобували».


Голова правління РАО «Газпром» Олексій Міллер заявив про закінчення будівництва газогону «Північний потік-2». Цю новину Віталій Портников – журналіст і оглядач Радіо Свобода – не вважає сенсаційною. Адже після того, як США відмовилися від нових санкцій проти компанії-оператора «Північного потоку-2», його добудова ставала справою часу.

Журналіст зауважує, що у Росії ніколи не приховували, що головна мета будівництва обхідних газопроводів – не просто відмовитися від української газотранспортної системи, але й посилити політичний тиск на Україну. Про це, зокрема, говорив у своєму виступі на Петербурзькому економічному форумі президент Росії Володимир Путін, який пов'язав продовження транзитного контракту з Україною політичними поступками з боку Києва, перш за все – відмовою від переозброєння української армії.

Зараз, після добудови газопроводу, головна битва розгорнеться навколо його сертифікації, вважає журналіст. Простіше кажучи – навколо того, чи зможе «Газпром» використовувати «Північний потік-2» на повну потужність. Поки що компанія-оператор «Північного потоку-2» програла судовий процес, на якому намагалася відстояти право нового газогону обійти норми Європейського союзу. А ці норми передбачають, що новий газопровід може бути заповнений газом від одного постачальника не більше ніж на 50 відсотків.

Однак судовий розгляд – це не останній інструмент, до якого можуть звернутися в Москві, наголошує Віталій Портников. «Північний потік-2» можуть зареєструвати як незалежного оператора – що дозволить використовувати його, нехай і з деякими незначними обмеженнями, на повну потужність. Але така сертифікація – справа не одного дня чи місяця.

Вся справа в тому, що відмовитися від послуг української ГТС в Москві все одно не здатні до 2024 року – часу, коли діє контракт на транзит російського газу. Тому в «Газпромі» поки що можуть особливо і не поспішати.

Справжній момент істини настане у 2024 році чи трохи раніше. «І ми вже можемо уявити собі, як будуть діяти в Москві», – зазначає журналіст. Він прогнозує, що буде створюватися штучний дефіцит газу, підвищуватися ціна на сировину, створюватися загроза «холодної зими». І одночасно будуть висуватися політичні вимоги до Києва.

Щоб небезпека «проблеми 2024» не захопила Україну і її західних союзників зненацька, думати про можливі кроки Росії потрібно вже сьогодні. Як і про те, як цим крокам протистояти. Заголовок статті – «Північний потік-2» добудований. Що робити Україні?».

К-ть переглядів 193
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Партнери та друзі

Skarbynatsii 160x80

Галерея

Наші контакти

Секретаріат

01021, м.Київ,

вул. Мечнікова 16, офіс 4.1

Тел: (095) 145 6940

 

 

 

JoomShaper
Розробка сайту   Original without effects on transparent background 333x75