В Ужгороді вшанували пам’ять єпископа Івана МАРГІТИЧА

Представники  Закарпатської обласної організації УНП  взяли участь у зборах громадськості, присвячених пам’яті визначного церковного та громадського діяча, в’язня сумління угорських та радянських таборів, єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Івана МАРГІТИЧА.

На  зібранні своїми спогадами ділилися ті, хто знав владику, аналізуючи сучасний стан справ та тенденції у Мукачівській єпархії, у ракурсі ідейних прагнень та заповіту І. МАРГІТИЧА.

«У цей день йому виповнилося б 91 рік. Владика був палким патріотом України, прихильником єдності МГКЄ із УГКЦ, ще за життя користувався великою повагою та любов’ю закарпатців, від котрих набув почесне ймення Народного єпископа», - зауважили організатори заходу: ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка та Закарпатської греко-католицької спілки ім. владики Івана Маргітича.

Насамкінець, учасники зібрання проголосували за спільне звернення до Папи Римського Бенедикта XVI з основною метою: «возз’єднання Мукачівської греко-католицької єпархії з Українською Греко-Католицькою Церквою, із перспективою перетворення її в Український Греко-Католицький Патріархат». При цьому передбачається популяризація української духовної культури, сприяння утвердженню української мови під час Богослужінь, наукова, освітня, виховна робота, пропагування християнських цінностей, національних традицій, здорового способу життя».

Довідково. Єпископ Іван МАРГІТИЧ. Народився 4 лютого 1921 року в с.Боржавське Виноградівського району у родині селянина-середняка. П'ять класів народної школи Іван Маргітич закінчив у рідному селі, де під впливом учителя Миколи Медвідя уродженця Рахівщини почала формуватися національна свідомість. Він стає членом шкільної молодіжної організації "Пласт".

Після закінчення початкової школи І.А.Маргітич три роки навчався у Севлюшській  горожанській школі (тепер ЗОШ №1) і продовжив навчання у третьому класі Хустської гімназії. Навчаючись у Хусті, проживав у гуртожитку гімназії, яким опікувався професор релігії о. Д. М. Попович (уродженець с.Онік Виноградівського району), а вихователем був о.Зореслав, відомий український поет. Тут далі формувався світогляд молодого гімназиста. Навчання в Хустській гімназії співпало із становленням Карпато-української держави на чолі з А.Волошиним. Іван радів цим подіям, брав участь у демонстраціях на підтримку української державності.

Великим ударом для юнака стала гортіївська окупація краю та трагічна смерть товаришів, які полягли в боях із загарбниками. Під час навчання в Хустській гімназії Іван Маргітич вступає в нелегальну організацію юнацтва ОУН, яку очолювали М.Орос і В.Маркусь. Тут він вивчив першу заповідь декалогу: "Здобудеш українську державу або згинеш у боротьбі за неї".

У 1941 році Іван Маргітич закінчив Хустську гімназію і за рекомендацією о. Дмитра Поповича поступив на навчання до Ужгородської духовної семінарії. Тут, у її стінах, Маргітич вирішив стати місіонером, але не в далекій Азії чи Африці, а в рідному Закарпатті. Та його навчання в 1942 році було перерване. За належність до юнацтва ОУН, 20 липня 1942 року, його було заарештовано і відправлено в "Ковнер", де 22 липня засуджено угорським воєнним трибуналом на один рік тюремного ув'язнення. В обґрунтуванні судового вироку було записано, що всі підсудні поставили перед собою мету революційним шляхом відокремити Закарпаття від Угорщини і приєднати його до самостійної Української держави. Шостого грудня, за сприяння єпископа Стойки, регент Угорщини Міклош Горті помилував його в числі інших закарпатців. Після виходу з тюрми він продовжував навчання в Ужгородській духовній семінарії, яку закінчив у 1946 році і єпіскопом Ромжею був висвячений на єпіскопа. Був призначений помічником Севлюського декана о. Павла Карцуба. А через два місяці призначений адміністратором єпархії у Рахові на правах пароха. Початок діяльності І. А. Маргітича як священника був важким. Це був період приєднання греко-католицької (уніатської) церкви із російською православною церквою. В 1949 році почався планомірний наступ влади на греко-католицьку церкву і маже одночасно було заарештовано усіх міських священників, які категорично відмовилися підписати заяву про перехід у православну віру. 10 лютого 1949 року майор КДБ і представники райвиконкому відібрали від І. Маргітича ключі від церкви. З грудня 1949 по березень 1951 року о. І. Маргітич спільно з священником П. Оросом перебували на нелегальному становищі. Проводили богослужіння, готували молодих священників.

Арештували І. А. Маргітича 4 березня 1951 року згідно з ордером №67 від 5 березня 1951р. Замість релігійної пропаганди присудили антирадянську і дали 25 років ув'язнення. Чотири роки відбув у таборах під Омськом в умовах виснажливої рабської праці. Перебуваючи під постійним контролем, священник знаходив можливість молитися, відправляти богослужіння для ув'язнених, які вірили що настане час визволення і звільнення із ГУЛАГів. Після багаторічних звернень батька до Верховного суду УРСР 6 вересня 1955 року Іван Маргітич опинився на волі.

Повернувшись  із заслання, знесилений і хворий шукав  собі роботу, аби якось прожити, проте, довідавшись, що він був греко-католицьким  священником йому скрізь відмовляли. Єдине місце куди його прийняли на роботу – це колгосп у рідному селі. За період з 1955 по 1989 рік, коли було прийнято постанову про свободу віросповідання, його тільки один раз засікли органи безпеки. За цей період він підпільно проводив релігійні обряди і Службу Божу, готував кандидатів у священники.

10 вересня 1987 року І.А.Маргітич був висвячений владикою Софроном Дмитерком на єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії. Верховний суд незалежної України у 1992 році реабілітував Івана Маргітича.

Ставши  єпископом-помічником, І.А.Маргітич скромно  продовжує проживати в рідному селі, де за його ініціативою і допомогою побудовано величний храм, який 14 липня 2002 року був урочисто посвячений з участю багатьох священників і єпископів, у присутності кількох тисяч вірників з різних міст і сіл Закарпаття та інших областей України. Він виступав за єдність греко-католиків Західної України та Закарпаття і у боротьбі за цю єдність мав велику підтримку з боку демократичних сил Закарпаття. Не відаючи втоми, уже в поважному віці владика бере участь чи не у всіх заходах, які проводять демократичні сили краю на захист УГКЦ і молодої української держави. Його глибокі, проникнуті безмежною любов'ю до рідного народу промови слухали учасники наукових і науково-практичних конференцій у Римі, Києві, Львові, Ужгороді, Хусті, Виноградові, містах Німеччини, Польщі на численних мітингах, зібраннях з нагоди пам'ятних і національних свят, вечорах пам'яті, освяченні меморіальних дошок і монументів великим синам срібної землі всієї України.

За  роки незалежної Української держави І.А.Маргітич намагався надолужити упущене. Тепер уже вільно, не у підпіллі, у 1992 році бере участь у першій зустрічі колишніх в'язнів "Ковнера", у 2000 році був делегатом ХV великого збору українських націоналістів, що проходили у Києві.

Починаючи з 60-х років ХХ ст. І.А.Маргітич – активний учасник дисидентського руху, брав участь у правозахисних акціях, зокрема на Міжнародному форумі з релігійних питань. У 1993 році папа Іоан Павло ІІ наділив його функцією єпископа-синклера для українців Мукачівської греко-католицької єпархії. У народі його справедливо назвали народним єпископом. Він завжди був у гущі народних мас, він зазнав чимало біди і горя, нестерпного переслідування, але не зламався. Він організував і особисто брав участь у поїздках до святого міста Риму. Ще за життя він став живою легендою і прикладом сповідування християнських чеснот, синівської любові до рідного краю, до України. Його життєве кредо – "Бог і Україна".

Будучи  важко хворим він постійно їздив  по області, де його чекали вірники. Так і помер на 83-му році життя під час освячення престолу в с. Пилипець на Міжгірщині. 10 вересня 2003 року І.А.Маргітича поховали в рідному селі Боржавське, у підвальному приміщенні церкви, яку він збудував.

 

Читайте також: