Найстаршому члену УНП Дмитрові Грицаку - 95!
Дмитро Васильович Грицак народився 19 вересня 1925 року в селі Старуня Богородчанського району на Галичині в сім’ї селян, член товариства «Просвіта», член ОУН, псевдо «Бездомний» ,ветеран медичної галузі Надвірнянщини, відмінник охорони здоров’я, член УНП.
Після закінчення навчання у Старунській школі, за ініціативи своєї першої вчительки Розалії Коритко і місцевого пароха, вступив у 1938 році до Станіславівської гімназії з українською мовою навчання, яка була кузнею патріотів, де виховувалась прогресивна молодь, яка у майбутньому ставала елітою нації. На той час в гімназії викладали 6 професорів, які були учасниками визвольних змагань українського народу 1914-1922 років.
Гімназію називали «гніздом» націоналізму і самостійництва. Під час навчання бере участь у гімназійному хорі під орудою добровольця Українських Січових Стрільців Ярослава Барнича. Після «золотого» вересня 1939 року радянська влада закрила гімназію. Д. Грицак продовжує навчання у Солотвинській школі , де отримує восьмирічну освіту. Вступає в ОУН і отримує псевдо «Бездомний».
Після прийняття рішення організувати для низки членів ОУН військовий вишкіл Провід ОУН почав його практичну реалізацію. До речі, для ефективного навчання необхідно було мати і відповідну фахову літературу. Знову ж таки, цю проблему розв’язували за рахунок захоплених чи здобутих вишкільних видань у ворожих регулярних армій, що давало змогу використовувати її не лише для підготовки, але й знайомитися з тактикою супротивника, готувати контрзаходи.
У 1942-му керівник Українського Допомогового Комітету із Солотвино О. Косович направляє Дмитра у молодіжний табір у місто Криниця Східної Польщі, де він пройшов великий напіввійськовий ідеологічний вишкіл патріотичного спрямування. Комендант табору – п.Д.Лукіянович. На випуску був присутній Альфре́д Біза́́нц — український військовий діяч, підполковник Української Галицької Армії та полковник Армії Української Народної Республіки, очільник Військової Управи «Галичина», яка здійснила організаційні заходи по формуванню Дивізії «Галичина».
Після закінчення цих курсів за допомогою учителя-історика п. Феданка, Д.Грицак стає вчителем початкових класів у с. Богрівка на Богородчащині. Його призначають «мужем довір'я». Допомагав людям продуктами, бо тоді багато з них голодували. В 1943 році закінчив учительські курси в місті Коломия . Патріот проходить у Чорному лісі пропагандистські курси ОУН-УПА під особистим керівництвом крайового референта пропаганди УПА «Чорногори» Дмитра Федика з селища Делятин, який загинув у бою у липні 1947-го.
Із 1946-го по 1949 Дмитро навчався в Івано-Франківській фельдшерсько-акушерській школі, яку закінчив із відзнакою. Наприкінці жовтня 1948-го «за допомогою» однокурсників-стукачів вночі його заарештували співробітники КДБ. Звинувачення у тому , що був перекладачем у німецькій прикордонній службі у с. Пороги. Протягом місяця мучився у підвалах в’язниці . Наклеп не підтвердився.
Із 1949-го по 1957-ий працював завідувачем фельдшерсько-акушерського пункту в с. Назавизів, допомагав підпільникам медикаментами через станицю УПА у с.Гвізд. Роботу ФАПу у 1957 році перевіряв заступник начальника облздороввідділу п. Жидовленко. Він і порекомендував Дмитру Грицаку поступити в Івано-Франківський медичний інститут. У 1963 році, закінчивши навчання у ВНЗ, за скеруванням він прибув у Надвірнянську лікарню. Працював інфекціоністом, із 1973 р. по 1986 р. – заступником головного лікаря з лікувальної роботи, а уже у пенсійному віці завідував відділом переливання крові. Шістнадцять років очолював райком профспілки медпрацівників, єдиний у Прикарпатті медик, хто не був членом КПРС. У 1968 р. нагороджений значком «Відмінник охорони здоров'я».
У своїй лікарській діяльності Д.Грицак оформляв історії хвороб тільки українською мовою, а також на курсах підвищення кваліфікації у Києві, Харкові, Одесі писав і розмовляв тільки українською мовою. У 1970-му разом із 41 інфекціоністами працював в Одесі під час епідемії холери. Перебуваючи там, єдиний вів історії хвороб українською мовою. За проукраїнську позицію його не нагородили за перемогу у боротьбі з особливо небезпечною інфекцією.
З 1990 років бере активну участь у створенні осередку Товариства української мови ім. Т. Шевченка у Надвірнянській центральній районній лікарні, а також у різних націоналістичних заходах: вічах на Пнівському замку (24 вересня 1989-го), у Чернівцях, Хусті, Івано-Франківську, ланцюгу єднання Київ-Львів.. Вступає до членів Українського Народного Руху (партійний квиток № ІФ0901019).
Разом із дружиною Мартою Гричко виховали сина і дочку. На жаль, дружина і син уже у засвітах. Донька – пенсіонерка. Любов до України передає трьом онуками і шістьом правнукам Не розлучається з улюбленими газетами «Галичина», «Народна воля», «Літературна Україна». Лікар патріот веде здоровий спосіб життя, пропагує його серед молоді, їздить на велосипеді. Зміцнює своє здоров'я легкою фізичною роботою, щоденно робить ранкову гімнастику, дотримуюсь дозованого вітамінного харчування. В раціоні лікаря завжди є молочні продукти, мед, грецькі горіхи і часник. Любить читати історичні книжки. Не розлучається із шахами, свого часу займався у шаховому гуртку в лікарні. Його девіз «Рух –це здоров’я».
Хай будуть, пане Дмитре, з Вами здоров'я та сила
Хай доля буде ласкава і щира!
Щоб ніколи не знали ви втоми!
Хай Господь дарує надію й тепло
На довгі літа, на щастя й добро!
Голова Надвірнянської районної організації УНП,
член Національної спілки краєзавців України Ігор Андруняк