З Днем Соборності України!
22 січня – День Соборності України. Цього дня 1919 року на Софійському майдані у Києві був проголошений Акт Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України… Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України», – проголошувалось на майдані.
І хоча тоді об’єднання України відбулося більш символічно, бо вже через кілька тижнів після проголошення Акта Злуки більшовики захопили Київ, це була важлива і знакова подія для українського державотворення.
Особливого значення ця дата набула сьогодні, після збройної окупації українського Криму і частини українського Донбасу кремлівським агресором.
«Національна єдність – замість політичних барикад», – під такою назвою була опублікована стаття лідера УНП Юрія Костенка в «Українській правді», яка є надзвичайно актуальною і до сьогоднішнього дня. Пропонуємо нижче публікацію у дещо скороченому вигляді.
«День Злуки в історії українського державотворення займає особливе місце. 1919-го року, у цей день, на Софіївському майдані в Києві був проголошений Акт політичного єднання, який символізував історичне прагнення кожного українця жити в єдиній державі. Але цей процес набув політичних реалій у 1990-му році, коли ланцюгом єднання Західна Україна символічно об'єдналася з Києвом та фактично усією Лівобережною Україною. Історичний політичний процес призвів до проголошення української державності в кордонах, які максимально об'єднали і українські землі, і українців у Європі.
Однак цей процес у самій Україні всі роки незалежності був дуже далекий від ідеалу, оскільки українська політика так і не спромоглася ліквідувати барикади, які українцям постійно нав'язують і політики, і політтехнологи, і спеціалізовані політичні телешоу. Мовляв, українці різні, бо ходять до різних церков, бо живуть в різних містах України, бо розмовляють не лише українською мовою. Штучно розпалюються пристрасті навколо теми УПА та ветеранів радянських військ, – мовляв, українці не служили в одній армії, яка визволяла українські землі від поневолювачів. Ці штучні політичні барикади не дають великій Україні і великому українському народу посісти достойне місце в Європі і світі.
Сьогодні українець не може порівняти себе з поляком, чи естонцем, де державна політика сприяння розвитку нації та держави призвела до високого рівня статків та пенсійного забезпечення.
…Історичні приклади переконливо доводять, що лише політика консолідації суспільства, попри його різноманітність, тільки політика пошуку компромісу сприяє відновленню і розвитку будь-якої держави світу. Приміром, завдяки політиці консолідації постала Південно-Африканська республіка, де політв'язень Нельсон Мандела запропонував, замість взаємопоборювання, політику компромісу і побудови єдиної держави, де буде місце і білим, і чорним.
…Політикам та політичним силам в Україні потрібно перейти від спроб когось перебороти до політики створення єдиного державного компромісу. Історичні приклади і наша власна історія свідчать, що ніхто ніколи нікого не перемагав.
…Україна ніколи не може стати ні полтавською, ні донецькою, ні львівською. Україна повинна бути – українською. І саме політика формування єдиного національного інтересу в Україні, – не політика взаємопоборювання, а взаємодоповнення, – дозволить реалізувати український національний потенціал. Бо тоді в українській історії не буде протистояння між ветеранами УПА чи радянськими військовими, і знайдеться місце усім героям, – від Мазепи та Степана Бандери до Івана Кожедуба, тричі героя СРСР. Завдяки політиці наведення містків і пошуку єдиного інтересу, Україна може швидко досягти економічних здобутків і знайти своє місце в цьому буремному світі.
Саме тому українські політичні сили мають не творити чергові політичні барикади, а робити все для створення єдиної державної національної політики. Лише політика єднання може дати незалежній українській державі і перспективи, і принципово інший рівень розвитку!»