«Сабура» я знав задовго до того, як він став «Сабуром». Ми знайомі майже двадцять сім років. Характер, ой якби ви знали, що за характер у цього воїна — змальства впертюх рідкісний, на все має власне бачення, і то через призму дуже-дуже критичного мислення. Хлопець, як-то кажуть, із принципами.
30 листопада 2013 року директор Ковельської спортивної школи звільнився з роботи і поїхав на Майдан. Разом із сином. Разом стояли на барикадах. У період колапсу після Революції гідності його обрали головою Ковельської райради. Син добровольцем пішов на війну. Батько підтримав його рішення. А сам очолив Волонтерський центр при Ковельській районній раді. Серед допомоги бійцям, наданої цим центром,— кілька машин, зокрема й вантажних, які броньовані самими волонтерами. Ігор сам возить допомогу в зону АТО.
Після поїздок на український Схід пише нотатки, які публікують «Висновки».
Якось, тоді ще не «Сабур», а учень восьмого ліцейного класу із посиленою військово-спортивною підготовкою, підліток (на той час – далеко не спортивної статури) відчайдушно кинувся в бійку із трьома такими ж підлітками за те, що ті насмішкувато відізвались про його «військову форму». І що ви думаєте, силою характеру вийшов переможцем! Із роз’юшеним носом, підбитим оком – але переможцем.
Пізніше, коли захопився веслуванням, то став майстром спорту, переможцем чемпіонатів України. Всі знали, що Ігорич, так в той час називали «Сабура», на дистанції – «незламна стіна». Всі сили, що мав – віддавав боротьбі, особливо коли потрібно було відстоювати інтереси команди.
А ще «Сабур» має виняткову пам'ять та енциклопедичні знання, скрізь завжди щось читає, навіть тепер: благо, і на війні є Інтернет. В десятому класі переміг у всеукраїнському конкурсі юних літераторів у жанрі фантастики, Каденюк нагороджував. Згадувати про це не любить, фирчить їжаком, але календар з автографом першого українського космонавта береже. Новели його «Твердиня» надрукувала, і ще просили писати… Вперся: казав, вже не цікаво.
«Сабур» страх як не любить «піну», гостро відчуває несправжність і показушність, від цього його попросту нудить. Ніяких «телячих» ніжностей, мама кругами лисичкою підбирається, щоб приголубити швиденько… Мабуть, таким і має бути незламний переконаний націоналіст. У підрозділі, де служить, таких як він, поміж себе хлопці називають не інакше, як «бандерівець». У кожному селі Донеччини і Луганщини, які тримали ці хлопці, обов’язково одну із вулиць символічно перейменовували на честь провідника українських націоналістів. Самі собі «декомунізація».
Раніше «Сабур» принципово не цікавився політикою, але із першого дня і до завершення був на Майдані. Довелося йому брати участь у всіх сутичках: ось коли спортивний гарт згодився! Особливо нелегко довелося 18–22 лютого: в парі із «Начкаром» були мудрими та холоднокровними воїнами на палаючих барикадах, на Ютюбі викладено багато відео їх звитяги… Вчинком «Сабура» 18 лютого можна пишатися – в сутичці врятував від розправи натовпу та надав допомогу солдату ВВ. А вже з Майдану добровольцем пішов на війну, і до сього часу на війні, бо виявилося, що з фінансового консультанта вийшов справжній Воїн.
Знаєте, до «Сабура» в мене особливі почуття: люблю його, дуже поважаю та горджуся ним. «Сабур» – мій син.
30 листопада 2013 року директор Ковельської спортивної школи звільнився з роботи і поїхав на Майдан Ігор Верчук, голова Волинської обласної організації Української народної партії. Разом із сином. Разом стояли на барикадах. У період колапсу після Революції гідності його обрали головою Ковельської райради. Син добровольцем пішов на війну. Батько підтримав його рішення. А сам очолив Волонтерський центр при Ковельській районній раді. Серед допомоги бійцям, наданої цим центром,— кілька машин, зокрема й вантажних, які броньовані самими волонтерами. Ігор сам возить допомогу в зону АТО.
Після поїздок на український Схід Ігор Верчук пише нотатки, які публікують «Висновки».
Пишаємося нашими «Скелею» і «Сабуром»! (Ольга Давид)
З сайту «Висновки» http://vysnovky.com/separateopinion/1203-shchodennik-volontera-istoriya-1-sabur-mii-sin
